Пильна — село в Україні Липецької громади Харківського району Харківської області.
Село знаходиться на кордоні. Навколо розташовані великі садові масиви і поля.
Адміністративно-територіальний устрій
 |
| Американська карта України 4 серпня 1957 рік. |
Історія
До цього на місці сучасного села була зазначена назва «Веселий» або «хутір Веселий», що є попередньою назвою поселення.
1795 рік. Іван Борисович Сонцев побудував дерев'яну церкву на честь Іоанна Богослова. До приходу відносились хутори Веселий та Високий.
 |
| вперше помічено на карті 1797 |
Витяг із довідника "Список населених місць за відомостями 1864 року":
Пильна
• Кількість дворів: 25
• Чоловіче населення: 98 осіб
• Жіноче населення: 103 особи
Загалом у селі проживало 201 мешканець.
Пильное
Деревня Пыльная Веселовской волости. 19 мая 1888 года в 12.00 произошел пожар. Уцелели каким то чудом только 3 двора. Сгорели 44 крестьянских домовладения на сумму 26650 рублей. Из них было застраховано на 8395 рублей 50 копеек. Погорельцы потеряли все имущество, скот, запасы хлеба. Жители разместились под открытым небом, уездная земская управа принимает меры помощи пострадавшим.
[14:38] Нанесение тяжкой раны [крестьянину деревни Пыльной Харьковского уезда (16 ноября 1908 г.)] 16 ноября, около 2 часов дня, в деревню Пыльную, Харьковского уезда, на бывший там сельский сход явился в нетрезвом виде крестьянин соседнего села Солнцева, Веселовской волости, Антон Никитич Холодов, 18 лет, и стал буйствовать. Бывшие на сходе крестьяне возмутилась поступками Холодова и хотели его избить. Родственник же его, местный крестьянский парень Павел Удовиков, 18 лет, желая избавить от побоев Холодова, подошел к нему, стал уговаривать, чтобы он не буйствовал, и с целью увести его оттуда, взял и стал тащить. В это время Холодов вырвался от Удовикова и, вытащив из кармана перочинный нож, нанес глубокую рану Удовикову в живот, от чего несчастный упал, обливаясь кровью, и в бессознательном состоянии был отправлен в липецкую земскую больницу. По заключению врача жизнь его находится в опасности, так как по осмотре раны оказались поврежденными почки. После нанесения раны виновный Холодов бежал из деревни Пыльной к себе домой, где и скрылся. В настоящее же время он задержан и передан судебному следователю.
Друга Світова Війна
Окупація відбулася в 1941 році.
За розповідями, німці селян не ображали, навіть підгодовували дітей, але позабирали худобу, жителі намагалися сховати своїх тварин, і деяким це вдалося.
За офіційною інформацією, 21 особа проходила службу, з яких 5 загинули. Однак за розповідями старожилів усі чоловіки та деякі жінки були мобілізовані до лав Червоної армії. Лише небагато з них повернулися з війни. До прикладу на Сороківку всього дві людини. Село вціліло наче жодне домогосподарство не було зруйноване.
Під час Бєлгородсько-Харківської наступальної операції у 1943 населений пунк знову перейшов під радянський контроль.
Одразу по завершенню війни село охопив голод 1946-1947. Було дуже важко, але всі пережили.
Перший супутниковий знімок 1975 рік.
 |
Демографічна ситуація.
Перші дані, які вдалося віднайти, датуються 1864 роком – тоді у селі проживало 201 мешканець. У 1878 році кількість жителів зросла до 233 осіб, що супроводжувалося збільшенням кількості домогосподарств. Розквіт села припав на середину минулого століття, коли населення досягло приблизно 500 осіб. Усі хати були заселені, а велика кількість багатодітних родин сприяла демографічному піднесенню – у селі налічувалося близько 125 дворів.
За даними останнього перепису населення 2001 року, кількість жителів скоротилася до 220 осіб. У радянський період до села переїхало багато людей із росії. Також були приїжджі з Балтії, Кавказу та західних регіонів України. Це вплинуло на мовну ситуацію – значна частина населення розмовляла російською. Проте корінні мешканці, як і в сусідніх селах, завжди українським суржиком!
Сучасність. Молодь поступово покидала село. Народжуваність останніми роками була надзвичайно низькою – лише одна дитина раз на кілька років. Це призвело до стрімкого скорочення населення. Ще до війни багато будинків залишалися порожніми, а деякі використовувалися тільки як дача.
Культура, традиції та релігія
У минулому столітті існував ансамбль із 15–16 учасників, які вдягалися у саморобні вишиванки (українські наряди), їздили з виступами по іншим поселенням, розповідали вірші, грали сценки, співали українські народні пісні, а також російські.
З давніх часів збереглися традиції щедрувати, колядувати та посівати.
Великдень мав свої особливості. Було прийнято відвідувати кладовище, залишати солодощі на могилах рідних, які потім збирали дітлахи. Усе село віталося словами "Христос Воскрес!", а господині пекли духмяні паски, і святковий запах шашлику розносився вулицями, створюючи неповторну атмосферу.
У минулому столітті люди були глибоко віруючими православними християнами. Вони регулярно відвідували Борисівську церкву, яка була духовним центром громади.
Жили дружно, разом святкували всі свята, а весілля гуляли всім селом, що додавало особливого колориту сільському життю.
Цікаво, що подібне єднання та взаємодопомога проявилися і під час важких часів війни та окупації.
Населення села завжди відзначалося працьовитістю. Більшість трудилися на фермі або обробляли поля чи сади. Менша частина пильнян працювала у сфері освіти, зокрема у місцевих школах.
Віддаль села до обласного центру міста Харків – 38 км. Сусідніми селами є Борисівка, Лук’янці, Мороховець, Красне. Лісостепова зона місцевості.
|
 |
| Складається з 4 вулиць. |
Вулиця Молодіжна
Газ до села провели у 1997 році.
Раніше магазин був дерев'яним і розташовувався на нижній вулиці. Згодом його перебудували на житлову споруду. Також у минулому на середині вулиці працював кіоск.
Пам'ятник
Після Другої світової війни захоронення з нижньої вулиці перенесли до школи, де встановили пам’ятник на честь загиблих радянських солдатів, які звільняли село.
російським загарбникам. Після її закінчення цей об’єкт потребує переосмислення.
Інфраструктура села за радянських часів
(приблизна карта)
Школа –одноповерхова дерев'яна будівля, обкладена червоною цеглою, зведена у формі літери "П". Існувала ще до Другої світової війни. Навчалися діти не тільки з нашого населеного пункту, а й із навколишніх сіл. Навчання велося за п’ятибальною системою оцінювання і тривало сім років. Учні закінчували школу у 14–15 років і часто після цього йшли працювати на ферму. З часом навчання скоротилося до трьох років. Варто зазначити, що освіта надавалася українською мовою. Серед предметів: історія, математика, Українська мова, українська література, російська мова. В холодний період приміщення опалювалось дровами. А ще пізніше взагалі перестало функціонувати як заклад освіти. Тоді це приміщення слугувало клубом, оскільки старий клуб, який знаходився на нижній вулиці у дерев’яній будівлі, був покинутий. Ще згодом слугувало гуртожитком люди приїжджали на заробітки в сади, дітей привозили як у літній табір.
Їдальня – збудована після того, як школа перестала працювати як навчальний заклад. Вона слугувала місцем харчування для табору та гуртожитку. Будівля мала металеві стіни, шиферний дах і великі вікна. Всередині була велика кухня і столи. Поруч розташовувалися рукомийники та душ, які знаходилися просто неба. Там завжди гуляли весілля, і в цілому приміщення використовували як банкетний зал. Окрім цього, у їдальні грузини варили сир.
АВМ – Агрегат вітамінно-трав’яної муки. Працювала на генераторі. Трава + добавки = корм. Потім цю систему перевезли на ферму.
Ця ділянка за наших часів
Вулиця Прикордонна (Жовтнева)
Колись було 74 будинки, але останніми роками залишилося 65, розташованих у чотири ряди.
У старину на цій вулиці будівлі були дерев’яні, дахи з соломи ближче до сучасності їх обкладали цеглою, перебудовували.
На нижній частині вулиці стояла дерев’яна будівля. Багато років там працював дитячий садок, адже дітей було багато. Згодом приміщення використовували як клуб і контору (адміністрація колгоспу) ще там відбувались голосування. Проводив репетиції і виступав ансамбль. Це було улюблене місце відпочинку там грали у більярд, настільні ігри, привозили і показували кіно. Будівля занепала і зрештою розвалилася. Хтось викупив територію, але так нічого і не збудував.
Вулиця Червона (Красна) Налічує 22 оселі. На відміну від інших вулиць, тут житло побудоване не в ряд, а розташовано хаотично, створюючи скупчення хат.
На старовинних картах з’явилася одночасно з хутором Веселим і позначалось як окреме поселеня найчастіше під назвою Красная, хутір Красний, Нижне Красне чи навіть Красна слобідка.
Назва, скоріше за все, походить від річки Красна.
Красна - балка, бере початок у селі Красне, тече на схід і впадає у Липець у селі Пильна, саме поряд із цією вулицею. Згадка балки теж присутня на картах. Струмок пересікав головну дорогу вулиці, і над ним був місток, який із часом зруйнувався. На його місці прокладено трубу
 |
| Карта 1794 року |
Вулиця Сороківська (Сороківка) – як окреме село.
Вулиця складається з 10 осель, хоча раніше їх було 15.
З'явилась у двадцятому столітті. За переказами, назва пов’язана з чоловіком на прізвисько "Сорока", який першим оселився на цій території.
Ферма
Ферма побудована в 1950 році
Колгосп «Червоний сіяч»
1950-1963
Радгосп "Лук’янівський" Харківського спеціалізованого треста овоче-молочних радгоспів 1964 -2003
В радянські часи часто писали в газетах про це господарство.
27.12.2000
ТВАРИННИЦЬКА ФЕРМА
(200 ГОЛІВ)
ВАТ "ЛУК'ЯНІВСЬКИЙ"
ВО "КОМУНАР"
Після розформування радгоспу у 2003 році господарство стало банкрутом і кілька років намагалося вижити. У 2005 році власником господарства став бізнесмен, який викупив ферму, а землі навколо села взяв в оренду у місцевих сільчан. За умовами був зобов’язаний виплачувати людям паї. Хтось брав грошима а хтось зерном раз на рік. Новий власник побудував свинарник на 900 тварин, сарай для зерна, завів овець. На об’єкті працювали жителі Пильної та сусідніх сіл.
Було створено штучну водойму на основі річки-струмка, яку перегородили греблею. Водойма використовувалася для сільського господарства та розведення риби.
Над водою проходять газові труби. Раніше ріка не була такою зарослою там купались, рибалили, відпочивали, взимку грали у хокей.
Випис з архівних матеріалів: Речка Липчик идет из Белгородского уезда мимо деревень Пыльной, она же Веселая, деревни Нижней Красной через слободу Липцы.
 |
| ГАЗ 51 |
 |
| Кубань |
